Бути поруч, коли немає відповідей: Повчанська громада долучилася до консультативної практики для працівників ОМС
Як підтримати родину, що роками живе в очікуванні звістки про зниклого Захисника? Як говорити, щоб не завдати болю — навіть із добрими намірами? Як зберегти власну стійкість, працюючи з чужим горем?
На ці складні, але вкрай важливі запитання шукали відповіді під час консультативної практики для працівників органів місцевого самоврядування – представників громад-членів Рівненського регіонального відділення Асоціації міст України. Захід був присвячений темі спілкування з родинами з невизначеною втратою — тими, хто чекає і надіється, не маючи остаточної відповіді.
Повчанська громада також долучилася до цієї ініціативи — участь у тренінгу взяла Катерина Волошина. Хоча наразі в громаді ще триває пошук фахівця, який займатиметься підтримкою ветеранів та їхніх родин, ми вже сьогодні прагнемо формувати розуміння потреб таких сімей і готуватись до якісної комунікації з ними.
Учасників тренінгу привітали виконавча директорка Рівненського РВ АМУ Тетяна Грещук та директорка Рівненського регіонального центру підвищення кваліфікації Тетяна Янчик. Практичну частину провела психологиня Вікторія Наумович — тренерка з великим досвідом роботи з темою втрат.
Серед ключових тем:
-
Що таке невизначена втрата і як вона впливає на психіку родини;
-
Типові реакції: як розпізнати й не нашкодити;
-
Що варто і чого не варто говорити людям, які чекають;
-
Як підтримувати інших і не вигорати самому — техніки швидкого емоційного відновлення;
-
Межі підтримки: де починається і закінчується зона відповідальності фахівця.
Окремий блок був присвячений силі культури й творчості в процесі зцілення. Про це розповіла Руслана Броновицька — культурна менеджерка, письменниця, мама зниклого безвісти воїна. Її досвід — це щемка правда про життя поруч із болем, і про те, як мистецтво допомагає триматися.
Для Повчанської громади це навчання — ще один крок до того, щоб збудувати у своїй системі координат місце для підтримки родин, які втратили чи чекають. Попри виклики, ми готуємось діяти з розумінням, тактом і професійністю. Бо це — наш обов’язок.
